Війна змінила життя багатьох українців. Багато хто покинув свою роботу і стали солдатами, щоб захищати нашу країну від орди знавіснілих рашистів. Одним з багатьох став Олександр, солдат з Кропивницького і викладач історії. Раніше він просто викладав історію, а тепер став її творцем. Разом зі своїми побратимами. Про те, як Олександр став захисником України, розповідає наш сайт kropyvnytskyi.one з посиланням на «Суспільне».
Життя до 24 лютого
До повномасштабного вторгнення Олександр працював на улюбленій роботі, викладав історію в коледжах і університетах. Те, що історія – це його покликання, зрозумів ще в школі. Він не тільки швидко запам’ятовував дати, події і обставини, але й глибоко розумів причинно-наслідкові зв’язки між ними. А це і є найголовніша якість будь-якого хорошого історика.
В 2013 році Олександр отримав кандидатський ступінь, а з наступного року вже викладав студентам. Найважче в роботі, зізнається чоловік – це керувати увагою слухачів. Адже далеко не кожен може уважно слухати півтори години. Сучасним студентам цікаві не стільки сухі факти, стільки події, постаті, емоції людей тощо.
В своїй роботі Олександр використовував чимало методів повернення уваги. Наприклад, такий: встати, пострибати і намагатися впіймати єгипетського бога Сонця Ра за бороду.
На своїх заняттях Олександр розбирав приклади російської пропаганди, як «старші брати» маніпулюють свідомістю і своїх, і наших громадян. Ці маніпуляції стосуються будь-чого: «зради» Івана Мазепи, приховування деяких фактів української історії, применшення віку нашого народу і держави.
Олександр не вважає дивним той факт, що ті люди, які вчилися ще за радянських часів, знають українську історію далеко не повністю, та й то в перекрученому вигляді. Наприклад, лише одиниці чули про українського короля Данила Галицького. Росіяни свідомо приховували факт існування короля. Інакше довелося б визнати той факт, що коли в українців існувала розвинена державність, «за порєбриком» ходили навколішках перед монгольськими ханами.
Одного разу Олександр перебував в архіві і натрапив там на російську методичку: «При викладанні історії Малоросії не згадувати про козаків. Бо козак – це не тільки озброєна людина, а й символ держави та культури народу».
Як Олександр поміняв освітній фронт на військовий
24 лютого Олександр, як і більшість кропивничан, прокинувся від шуму літаків, які пролітали низько над будинком. Новини по телевізору підтвердили найстрашніший здогад – в країні почалася війна.
Вже 26 лютого Олександр пішов в територіальний центр комплектування. Простояв цілий день в коридорі, але у кабінет так і не потрапив. Перевагу віддавали людям з досвідом, тим хто воював в АТО/ООС.
Але викладач і не думав здаватися: записався добровольцем в тероборону. Він з побратимами організував штаб, блокпости і патрулі. За добу доводилося ходити по 25-30 кілометрів. Вони допомагали переселенцям, годували їх.
А 21 березня Олександр вступив до лав ЗСУ. Здобуті на роботі навички, як то самоорганізація та вміння спілкуватися з людьми допомагають Олександру і на війні. У вільний час він читає своїм побратимам лекції з історії України. За це побратими називають його «професор» або «історик».
Після перемоги Олександр має намір повернутися до своєї викладацької роботи.