Впродовж історії існування завод кілька разів змінював назву. Але як би не називався цей промисловий гігант, у кропивничан майже півтора століття з ним тривають особливі, душевні відносини. Не тільки корінні жителі міста, але й мешканці усього регіону так чи інакше мають зв’язки з «Ельворті». Хтось користується виробленою тут технікою, комусь доводилось бувати на екскурсії коридорами заводу, а хтось просто вдячний «Ельворті» за те, що завдяки його існуванню зміг вижити в буремні періоди воєн та перебудови. Про те, як виник завод, що унікального зберігається в його стінах та чому ім’я братів Ельворті відоме на весь світ дізнаємося від місцевих істориків та працівників промислових потужностей. Більше на kropyvnytskyi.one.
Історія, що бере початок з 19 століття
19 століття ознаменувалося революційними перетвореннями у сфері торгівлі, економіки та сільського господарства. Не дивно, що наш край викликав інтерес іноземців, які мали хист до підприємницької діяльності. Брати Ельворті були не виключенням; по приїзду сюди вони швидко взялися налагоджувати торгові зв’язки і шляхи транспортування зернової продукції за межі імперії. Вдалий досвід показав, що масштаби торгівлі можна і є куди розширювати. Проте затримка сталася за самою продукцією. Відповідь на питання «як зробити так, щоб зерна було більше?» була очевидною. Потрібно було вдосконалювати знаряддя праці, а можливо навіть подумати над інноваціями, які б дозволили пришвидшити процес збору урожаю в кілька разів.
Все почалося з невеликої майстерні, де Томас і Роберт Ельворті розробили проєкт майбутнього виробництва. Важко уявили, але вже 1882 року вони створили перший по-справжньому конкурентоспроможний зразок сільськогосподарської сівалки, який того ж року відправили на міжнародну виставку. Звідти виріб повернувся зі срібною нагородою і це підтвердило перспективність розгортання в Єлисаветграді промислової потужності.
Як «жив» завод у часи Російської імперії
Із невеличкої майстерні, як спеціалізувалася на ремонті старої техніки, завод поступово перекваліфікувався на підприємство, що займається вивезенням нових запчастин із Англії та Німеччини. Згодом Ельворті задумалися над тим, щоб самим виробляти нові деталі без марних витрат на перевізників і виробників. Це потребувало потужної сировинної бази та робочих рук. У 1880-х роках компанія вже могла конкурувати з найпотужнішими в Європі заводами, що виробляли техніку. У 1877 році були виготовлені перші розкидні сівалки, які застосовувались на родючих місцевих чорноземах.
Ще за часів Російської імперії завод Ельворті сприяв розвитку не тільки машинобудівної промисловості в регіоні. Виробничі потужності вимагали відкриття тут ливарних цехів і ковальських майстерень. До Єлисаветграду почали стікатися люди з усього повіту. Вони отримували тут робочі місця і гарантію того, що зможуть прогодувати свої сім’ї в зимовий період. Ті, хто швидко влаштовувався на новому робочому місці, невдовзі отримували постійне житло в гуртожитку і перевозили сім’ї до повітового центру. Це сприяло зростанню кількості населення і, відповідно, соціальних потреб суспільства.
Виставка сільськогосподарської техніки, що відбулася в Парижі в 1900 році довела ефективність нового виробу, що вийшов зі стін єлисаветградського заводу. Це прискорило відкриття філій в багатьох куточках великої імперії та підтвердило авторитет імені видатних англійців на міжнародному рівні.
Потужність, перед якою була безсилою навіть революція та війна
До 1913 року «Ельворті» забезпечив робочими місцями кілька десятків тисяч людей, що працювали в 40 філіалах, розташованих в різних місцях імперії. Перед початком Першої світової війни місцеві інженери вже спроєктували до 120 різних типів машин. Коли почалась війна, завод не лише не припинив існування, але й вступив в новий виток свого розвитку. Роберт Ельворті отримав величезне замовлення від уряду імперії. Тепер потужності потрібно було перелаштувати на воєнні рейки, щоб задовольняти потреби фронту. Виготовлення сільськогосподарських машин дещо уповільнилося, але робота на лініях стала ще більш масштабною.
Не змогли вплинути на функціонування та розвиток підприємства і криваві події 1917 року. Політична нестабільність та небезпека змусили Роберта Ельворті залишити Єлисаветград на деякий час. Проте, це ніяк не вплинуло на роботу конструкторського бюро, яке продовжило розробляти проєкти нових виробів.
Як більшовики прибрали до рук творіння Ельворті
Коли більшовицькі загони дісталися до нашого міста, вони відразу «навідалися» на найбільше промислове підприємство. В результаті проведених реквізицій із виробництва було вилучено величезну суму грошей, із яких повинна виплачуватися заробітна плата. Не залишилось коштів, щоб фінансувати нові проєкти. Власник заводу повернувся до Англії за рекомендацією уряду своєї країни. 1920-ті роки ознаменувалися новими економічними реформами. З приходом до влади більшовиків було прийнято рішення про націоналізацію усіх підприємств. Вже з Англії Роберт звернувся до представників російського Міністерства закордонних справ з вимогою компенсувати частину грошей, які іноземний інвестор вклав в розвиток потужностей на Єлисаветградщині. 12 мільйонів рублів – мінімальна сума, яку більшовицький уряд не дозволив «відбити» колишньому власникові. У 1922 році завод став структурною одиницею «Укртрестсільмашу». Назву було змінено відповідно ідеології того часу – «Червона зірка». Роберт Ельворті втратив керівний вплив і більше ніколи не повертався до Єлисаветграду.
Друга світова війна та чергове перелаштування на воєнні рейки
Період з 1941 по 1944 рік був надзвичайно важким для робітників заводу. Усі промислові потужності було евакуйовано до Пензенської області. Там штат, що прибув з Кіровограду, поселили в недобудованих та неопалюваних корпусах. В таких умовах працівники були вимушені закривати «норму», бо всі підприємства працювали на потреби фронту. Мобілізація робочої сили мала результат навіть в таких умовах. Вже в 1942 році виробництво, що працювало в евакуації, змогло випустити першу партію воєнно продукції – авіабомби, снаряди та іншу зброю. Дещо змінилася ситуація в 1943 році. Тоді Червона армія перейшла до контрнаступу і всі воєнні потужності країни почали отримувати фінансову допомогу від союзницьких країн. Поступово відбувся перехід виробництва на потреби тилу. 1944 року спроєктували та випустили першу кінну сівалку.
Окупаційний період в Єлисаветграді залишив страшний слід майже на кожному будинку. 85% промислових стаціонарних потужностей було зруйновано. Не дивлячись на це, працівники заводу, що повернулися з евакуації, за рік відновили робочий потенціал та навіть стали випускати зразки нової техніки. У 1945 році з заводських конвеєрів зійшло 1500 нових сівалок, які відразу були відправлені на допомогу сільгоспвиробникам.
Післявоєнна гонка виробництва
1947 рік став ще одним випробуванням для єлисаветградців. Керівництво видало наказ виконання планів, які були майже не реальними для зруйнованої війною промисловості. Проте сумлінні колишні «ельвортівці» зуміли спростувати критику щодо відставання від планів і розробили проєкт нової сівалки Т-82. За період першої п’ятирічки було спроєктовано 45 зразків нової техніки. Завод швидко налагоджував зв’язки з іншими промисловими суб’єктами. Революційним виробом в період перших повоєнних років заведено вважати сівалку СОН 2.8.
Впродовж першого повоєнного десятиліття зі стін заводських філіалів вийшло близько 80 тисяч одиниць нової техніки. 1957 рік став показовим, бо тоді завод перевиконав необхідний план і випустив більше 2 тисяч зернових та овочевих сівалок.
У 1961 році була випущена мільйонна сівалка та відбулося урочисте відкриття міської виставки сільськогосподарської техніки. 1966 року завод отримав Трудовий Червоний Прапор як найвищу винагороду за кращі виробничі показники.
70-80-ті роки в історії «Червоної Зірки»
В цей період було значно розширено виробничі потужності та спроєктовано сівалки нового типу – С3-3,6. Відкрили нову лінію по фарбуванню виробів та продали більше ста тисяч сівалок для кукурудзи. У 1971 році задокументовано постачання сільськогосподарської техніки більше ніж до 60 країн. Номенклатура виготовленої техніки розширилася до 180 найменувань. Впродовж 1976 року все ще фіксувалося зростання продуктивності праці, а вже в 1983 із заводу вийшла ювілейна трьохмільйонна сівалка.
Робота заводу в перші роки незалежності
Буремні роки перебудови залишили відбиток на внутрішньому житті підприємства. З настанням незалежності України кількість випущеної продукції скоротилася. Довелося скоротити і штат робітників. 1991 року на заводі працювало 800 кіровоградців. В середині минулого століття підприємство забезпечувало робочими місцями до 15 тисяч осіб. Втримати виробництво «на плаву» було важко, але керівництво заводу організувало процес так, що до 1998 року «Червона Зірка» вийшла з кризи та випустила партію нових машин. Виробничий потенціал значно зріс після 2000-х. До 2002 року обсяг продукції, що випускається зі стін заводу, зріс в десять разів.
Історія Ельворті пишеться щодня
24 жовтня 2017 року «Червону Зірку» було знову перейменовано на «Ельворті». До цього часу на випущеній продукції ставили маркування з подвійною назвою. Цей промисловий гігант швидко здобув гарну репутацію не тільки в межах країни, але і відновив свої позиції на міжнародному рівні. «Історія «Ельворті» пишеться щодня», – так говорить один із менеджерів заводу Олексій Кирилович. Чоловік розповідає, що в планах є розширення номенклатури продукції та налагодження і розширення бізнес-зв’язків з багатьма країнами світу. Цю інформацію підтверджують і в прес-центрі підприємства.
Сьогодні усі промислові потужності колишньої «Червоної Зірки» спрямовані на вдосконалення проєктів, що вже є та розробку нових зразків, які б стали революційними в поточному десятилітті.
А «Зірка» все ж таки залишилася
Хоч завод і було перейменовано, колишньою назвою продовжує називатися місцевий футбольний клуб, що виник і розвинувся завдяки фінансуванню підприємства. Футбольний клуб був заснований 1911 року, ще за тих часів, коли Роберт Ельворті безпосередньо спостерігав за грою місцевих команд. Перший футбольний матч провели 16 жовтня, у рік заснування клубу. Сьогодні «Зірка» – один з найпопулярніших футбольних клубів України. За історію існування команди гравці провели безліч матчів на місцевому та загальнорадянському рівні. Тепер футболісти «Зірки» виступають на всеукраїнських чемпіонатах, відстоюючи честь своїх предків.
Історії кропивничан, які «виросли» на заводі
Для Антоніни Сергіївни «Ельворті» як рідний. Вже багато років жінка не була на території заводу, проте добре пам’ятає, як часто тут бувала в дитинстві. «Мій батько працював на лінії по виробництву деталей до культиваторів. Звичайно, він багато чого робив на цьому заводі, але чомусь про культиватори мені запам’яталося найбільше», – з посмішкою розказує пані Антоніна. «Батька вже немає кілька років, а завод мені все ще як рідний. Я пам’ятаю прохідну, коридори, буфет, бібліотеку… В дитинстві я часто забігала до татка на роботу після школи. І чомусь мені це дозволяли. Зараз трохи щемить серце, коли проходжу по цій вулиці».
Історія ще одного корінного мешканця Кропивницького не може залишити байдужими. Батько Олександра Васильовича працював на заводі в повоєнні роки. «Тоді головне було – виконати п’ятирічку. Владу мало хвилювало, як живуть сім’ї робітників. Батько, бувало, приходив додому опівночі, спав кілька годин і повертався на роботу навіть не поснідавши, бо не було коли. Робочих рук катастрофічно не вистачало, тому доводилося працювати в півтори зміни», – розповідає чоловік про спогади дитинства. «Але наша сім’я вижила завдяки заводу, бо тоді за хороші робочі місця трималися руками й ногами. Дещо тато приносив додому із заводської їдальні. Мені здається, що я досі пам’ятаю смак тих пряників».
День народження заводу – свято для всього міста
До 145-річчя підприємства в Кропивницькому було організовано спеціальну виставку, що знайомила звичайних кропивничан з історією розвитку промислового гіганта. «У нас тут є фотографії засновників заводу, зразки першої техніки та навіть рекламні листівки, що були випущені на початку 20 століття», – розказує кореспондентам Суспільного доцент кафедри історії України ЦДПУ ім. В.Винниченка Олександр Чорний. Серед зразків сільськогосподарської техніки відвідувачі знайшли перлину виставкової експозиції – оригінальне віяло дружини Роберта Ельворті – Марії. «Він виготовлений із слонової кістки і декорований папером, який розписаний вручну. Папір теж декорований сюжетами історії кохання», – розповідає про незвичайний аксесуар завідувач відділу історії краєзнавчого музею Валентина Пархомчук.
Завідувачка виставкою Олена Класова розповідає про свою ініціативу із захопленням: «Я знаю історію, але коли ми готували ці експозиції, то я зрозуміла, що нам ще вчитися і вчитися. Відкрилося дуже багато нових фактів з історії нашого міста та історії заводу».
За словами кропивничанки Ольги Скороход, кандидата історичних наук, завод з перших років заснування був славетним та впливовим не лише в Україні, але й за її межами. Розвиток підприємства не зупинявся навіть у найважчі часи, коли Кіровоград був окупований німцями. «Тут завжди шукали та застосовували інновації», – говорить дослідниця. Мабуть, саме це дозволило наростити такі потужності і залишати конкурентів далеко позаду.
Беззаперечний авторитет «Ельворті» у світі робить честь і нашому місту також. Адже завдяки праці наших співгромадян (в минулому і тепер) завод не зупиняється. Підприємство надає робочі місця кропивничанам та представляє результати їхньої праці в багатьох країнах Європи та Азії. Більше дізнатися про історію розвитку промислової структури, що сьогодні є візитівкою економічного комплексу Кіровоградщини можна, відвідавши створений на базі заводу музей. Нові зразки техніки можна роздивитися на щорічній агропромисловій виставці, що проходить восени у нашому місті.