Вікторія Талашкевич – громадська активістка, підприємиця, тренерка, волонтерка. Жінка має понад 20 років досвіду роботи в громадському секторі та соціальному підприємництві Кіровоградщини, а також досвід координації роботи в міжнародних проєктах. Про особливості своєї роботи, труднощі та перспективи жінка розповіла в інтерв’ю. Більше на kropyvnytskyi.one.
“З початку 2000-х років я займаюсь громадською діяльністю”
Вікторія родом з Новоукраїнки. Першу вищу освіту жінка здобула в ЦДПУ ім. В. Винниченка. Її основна спеціальність – вчителька англійської мови та української мови і літератури, а нещодавно вона здобула другу вищу освіту за спеціальністю «маркетинг» в інституті ім. Роберта Ельворті.
Жінка проходила численні тренінги з соціального підприємництва, зокрема, захисту прав споживачів, стажування за кордоном, працювала журналісткою тощо.
Громадська активність Вікторії почалася з участі в інтелектуальних змаганнях “Ліга українських клубів”, брейнрингів. Спочатку вона була учасницею таких заходів, потім – організувала обласну лігу з інтелектуального розвитку.
“З початку 2000-х років я займаюсь громадською діяльністю як тренерка, організаторка івентів. З того часу мої однодумці, зокрема, Олена Ковальова, Анна Горобцова, Андрій Флоренко поряд. Ми перетинаємось, спілкуємось, співпрацюємо”, – розповідає Талашкевич.
В юності жінка займалась політичною діяльністю, була частиною українського руху.
“Коли є гарна команда людей, то інших труднощів не може бути”
На переконання Вікторії, коли є гарна команда людей, то інших труднощів при роботі в громадському секторі немає. Каже, головною проблемою на початку розвитку громадської діяльності, була відсутність потужного диджіталізованого суспільства, але цей брак компенсували енергією. В юності Вікторія разом з однодумцями створювали тижневик “Новий погляд”. Говорить, що тоді працювали до другої години ночі, а далі чекали поки віддрукується новий номер, аби розвести все редакційною командою”.
Нині жінка очолює освітньо-культурний простір “Гончаренко центр”, бере участь у програмі, що її втілює слов’янський культурний центр “Задзеркалля” з розвитку молодіжного волонтерства, координує громадську організацію пресклуб «Реформ», працює як тренерка та спікерка на заходах, куди її запрошують модераторкою, проводить сесії з комунікаційної стратегії, а також є членкинею великої команди волонтерів в “Добромир”.
Частину дня жінка приділяє плануванню роботи в “Гончаренко центрі”, проєктам з розвитку волонтерства, благодійності, тренінгів тощо, а щосуботи долучається до фасування сухих супів і борщів для наших Захисників.
Як директорка “Гончаренко центру”, Вікторія активно проводить тренінги в Кропивницькому, а як тренерка і спікерка – в межах України.
“Громадська організація – це від слова організм, тому він потребує турботи”
Діяльність жінки змінилась в перші декілька місяців з початку повномасштабного вторгнення, коли “Гончаренко центр” став пунктом збору та поширенням гуманітарної допомоги. Тоді робота центру була направлена на розвиток та підсилення волонтерських організацій, проте культурно-просвітницька складова так само підсилилась.
За словами пані Вікторії, виховувати нове покоління активних громадян потрібно постійно.
“Це не відбувається по кліку кнопки. Наразі зовнішня загроза – це цементувальний фактор, який об’єднує суспільство, втім, хочеться, щоб і після перемоги активність українців не спадала. На таких людях усе тримається. Це результат нашої роботи з молоддю і дітьми, адже громадські організації не виростають, як гриби після дощу, а дорослі активісти докладають зусиль, щоб виростало нове покоління. Потрібно розуміти, що громадська організація – це від слова організм, тому він потребує турботи”, – говорить жінка.
“Я собі фантазувала, що працювала б на комбайні”
За словами Вікторії Талашкевич, якби вона не обрала громадську діяльність, то спробувала б щось, що пов’язане з технікою.
«Я собі фантазувала, що можна пройти курси комбайнера та працювати на комбайні. Пливеш над морем стиглого зерна, навколо птаха, сонце, немає людей, а ти робиш корисну роботу. Однак, як каже мій чоловік, можливо, ми не будемо дуже заможними, але робота у нас буде завжди, тому що ми люди відповідальні та роботи не боїмося», – завершує розповідь Вікторія.