Наталя Бондаренко зі Слов’янська наразі оселилась у Кропивницькому. Рідне містечко на Донеччині жінці довелось покинути через повномасштабне вторгнення росії в Україну. Саме в цьому місті Наталя близько 5-ти років тому започаткувала та розвивала організацію для людей поважного віку «Вік щастя».
У Кропивницькому Наталя не стала сидіти склавши руки, а одразу продовжила активний розвиток діяльності організації для людей поважного віку. Працює як менторка, психологиня, наставниця. Про розвиток організації у Кропивницькому, рух лише вперед та чому поважний він насправді є віком щастя Наталя поділилась на kropyvnytskyi.one.
Від медичної сестри до засновниці громадської організації
Пані Наталя за освітою медична сестра. За фахом працювала близько 20 років, а згодом почала займатись підприємництвом, мала власну мережу фітоаптек та вступила на фах «Економіка підприємництва». Усього в арсеналі Наталі Бондаренко чотири повні вищі освіти.
Проживаючи у Святогірську, жінка розвивала власну екскурсійну агенцію, проводила екскурсії Донеччиною. 2014-го Наталя вимушено перебралась до Слов’янська через російське вторгнення. Після звільнення міста української армією, жінка співпрацювала з міжнародними організаціями, безпосередньо на передовій, а також з біженцями.
Проте згодом у Наталі сталось емоційне вигорання. За її словами, було важко працювати в офісі з 9-ї до 18-ї години, тоді як на передовій вона відчувала себе потрібною.
Жінка переживала кризу віку, тож вирішила показати таким як вона, що майбутнє є.
«Я хочу жити, а не доживати, мені це дуже важливо», – таку ідею Наталя озвучувала на одному з форумів ООН. І вже у травні 2017 року жінка реєструє організацію «Вік щастя» в Слов’янську.
Що таке «Вік щастя»?
На питання звідки назва організації Наталя відповідає так:
«А хіба це не вік щастя? Це момент, коли людина виконала всі свої завдання: народила дитину, побудувала будинок, здобула стаж. А тепер вона може приділяти час собі: чи малювати, чи співати, словом, робити те, про що вона мріяла все життя. Я вважаю, що розвиток особистості не зупиняється. Розвиток – це зміни. Це коли я можу порівняти себе з тією, якою була раніше, і зрозуміти, що я інша. Ми знаємо поняття «розвиток дитини», коли вчора вона не могла ходити, а сьогодні вже ходить. Я хочу, щоб і в старшому віці людина не зупинялась, » – пояснює Наталя.
Учасників організації жінка навчає комп’ютерній грамотності, адже проходила безліч тренінгів та й сама опановувала комп’ютер.
Каже, що спочатку навчає новачків поважного віку як увімкнути комп’ютер і вимкнути.
«Наша організація не роздає соціальну допомогу та безкоштовні пігулки. Я вчу бути самозарадними, навчаю користуватись тим же смартфоном. Люди поважного віку кажуть, що ось діти народились з телефоном, а ми – ні. Добре, що ви не народились з телефоном, але треба ж це все вивчати», – ділиться думками Наталя.
Вона навчає людей як сплатити комунальні послуги онлайн, як користуватись соціальними мережами, розповідає про їхні переваги тощо.
«Я вже маю досвід викладання. У Слов’янську я показувала людям поважного віку, які є можливості для розвитку. Уявіть, люди по 65 років, а вони не знають історію свого міста, тому я водила їх у музеї.
Тоді в мене були палички для скандинавської ходьби і ми по черзі ними користувались, потім люди питали жартома «де ми лижі загубили». На той момент ніхто не знав про те, що таке взагалі є. Такі групові заняття знімають проблему ізоляції, самотності та ще й плюс це деякі фізичні навантаження. Згодом ми знайшли можливість придбати палички для ходьби», – веде далі розповідь засновниця «Віку щастя».
Магістр у 58 років
Саме в такому віці Наталя здобула чергову освіту за спеціальністю «Психологія». Нині вона займається ще й проблемами вікової психології.
За словами жінки, склала всі необхідні іспити, зокрема, психологію, іноземну та українську мову. Усього має чотири повні освіти.
Відтак тепер Наталя допомагає адаптуватись людям поважного віку, які стали вимушеними переселенцями через війну.
«Коли молода людина залишила домівку, їй легше адаптуватись, а в старшому віці виходить, що вона ніби перекреслила своє попереднє життя. Їй там, наприклад, 70 років, а що далі робити вона не знає. Гірко слухати історії людей, які виїжджали з-під обстрілів у Маріуполі, Слов’янську, тому ми хочемо допомагати психологічно, аби люди могли відчувати себе потрібними», – говорить жінка.
«Вік щастя» у Кропивницькому
Наталя обрала саме Кропивницький через його близьке розташування до рідного Слов’янська. Маючи знайомства у різних містах України, жінка потоваришувала з кропивницьким Гончаренко-центром, де нині проводить заняття для людей поважного віку як з Кропивницького, так і для переселенців.
Наразі має в розвитку низку проєктів: психологічний, проєкт правового захисту, медіаосвіта для людей поважного віку тощо.
Крім того, щотижня Наталя збирає охочих людей 50+ для занять скандинавською ходьбою у Ковалівському парку Кропивницького. За словами засновниці організації, цей вид спорту користується попитом серед містян та переселенців.
«Ми не повернемось у звичні для нас умови»
Про повернення до рідної домівки Наталя говорить: «поживемо і побачимо чи повернусь».
Жінка додає: «Ми вже не повернемось у той стан і в ті звичні для нас умови, адже все змінилось. До того ж попереджають що взимку не буде ні газу, ні води, тож повертатись неможливо».
На питання про мрію Наталя відповідає так: «У мене все є. Все, про що я мрію. Я лише помрію, а воно раз і збувається!» – з посмішкою говорить наприкінці розмови жінка.