Прямих свідчень про те, що відбувалося в освітній сфері міста та регіону в перші дні війни, майже немає. За словами городян, які пережили ті події, в перші дні Кіровограду було буквально не до навчання. На хвилі патріотичного підйому місцеве населення буквально кинулося записуватись добровольцями до Червоної Армії. У районних військкоматів області вишикувалися черги не лише з чоловіків призовного віку та жінок, а й з дітей та підлітків. Ще більшу активність студенти, а також учні місцевих шкіл та ліцеїв виявляли при формуванні регіональних загонів ополчення. В них лише першого тижня записалося загалом понад 66 тисяч осіб. Ті з них, кому військові комісаріати відмовили за віком чи іншими причинами, відразу вишиковувалися в іншу чергу – на заводи, щоб замінити співвітчизників, що пішли на фронт, на їхніх місцях. Пізніше вони брали безпосередню участь в організації роботи сільськогосподарського сектора. Більше на kropyvnytskyi.one.
Усі приміщення під медицину
Крім того, будівлі багатьох освітніх закладів з перших днів війни в екстреному порядку переоснащувалися під госпіталі для червоноармійців. Вже 24 червня було ухвалено рішення перевести на таку форму роботи місцевий Педагогічний інститут. Лікування поранених військовослужбовців, окрім медустанов, організували також на базі будівельного та машинобудівного технікумів. Хай там що, але фронт невблаганно наближався до обласного центру. На цьому фоні владі довелося розгорнути масштабну роботу з евакуації підприємств, техніки, врожаю, худоби, культурних цінностей та населення.
Посилення загрози швидкого наступу німецьких військ призвело також до залучення населення області до зведення оборонних рубежів. Зайнятими на цих роботах були зокрема студенти та ліцеїсти. Вони теж доклали руку до того, щоб менш ніж за місяць по всій Кіровоградській області було зведено лінії оборони завдовжки сотні кілометрів. А в самому Кіровограді у більшості районів з’являлися вогневі точки, окопи та протитанкові рови. Втім, усі ці укріплення згодом так і не були залучені до активної оборони. Під істотним тиском сил противника Червона Армія досить швидко відступала.
Вже 30 липня німецько-фашистські війська зайшли до Новоархангельська і повністю зайняли його. А 5 серпня 1941 року під їхнім тиском пав Кіровоград. Через добу було окуповано всю Кіровоградську область. Звільнення регіону розпочнеться лише через два з лишком роки – в грудні 1943 року. А Кропивницький буде повністю вільний лише зранку 8 січня 1944 року. За 28 з гаком місяців окупації освітні процеси в місті під впливом окупаційної адміністрації зазнали разючих змін.
Освіта в роки окупації
Оцінювати ситуацію в освіті Кіровограда в умовах окупації варто передусім крізь призму дій нацистського режиму. Так, вже в першу після окупації зиму на території регіону було запроваджено трудовий обов’язок. Її перші прояви, у порівнянні з рішеннями, що послідували за цим, можна назвати умовно «м’якими». Адже з самого початку людей просто закликали записуватись у добровольці та вирушати до Німеччини на роботу. Однак згодом посилення ситуації в промисловому та інших секторах економіки Німеччини призвело до масового примусового вивезення працездатного населення. Під трудову мобілізацію потрапили навіть 16-річні підлітки, а в останні місяці окупації на вік уже навіть не звертали уваги.
Іншими словами, студенти та старшокласники опинилися в ситуації, яка не має нічого спільного з перспективами повноцінного навчання. А ті, кому вдалося уникнути німецьких репресій, йшли до підпілля. Тому в самому місті залишалися переважно учні молодших класів, та й лише ті, хто з різних причин не був евакуйований до східних регіонів країни.
Не навчання, а підкорення
Як свідчать численні історичні нариси, Гітлер у той час вважав, що освіта для підкорених східних народів може становити небезпеку для Німеччини. Тому освітні програми нацистів на Кіровоградщині, як і в інших частинах України, зводилися до організації так званих «народних шкіл». Дітей в таких закладах вчили лише базовим знанням: рахувати, розрізняти дорожні знаки та вміти розписатися. А більшість часу витрачали на виховання покірності. Що ж до роботи середніх та вищих шкіл на окупованих територіях, то їхнє існування німці вважали зайвим.
Політику німецької окупаційної адміністрації в Кіровограді тих років багато істориків називають безсистемною та спірною, позбавленою концептуальної єдності. Причому, її неоднорідність простежувалася як у різних етапах окупації міста, так і у різних зонах відповідальності. Мали місце і періоди «потепління», коли німці дозволяли відкривати театри і навіть не перешкоджали роботі освітніх організацій. Крім того, вже в середині вересня 1941 року обласне управління окупаційної влади розпорядилося відновити роботу всіх шкіл, ремісничих училищ і технікумів, що збереглися. Не зміг поновити роботу лише Кіровоградський педагогічний інститут, а також педагогічний технікум. Перший використовувався нацистськими військами як госпіталь, другий – був перетворений на в’язницю.
Проте вже 1942 року ситуація різко змінилася. Відроджене роком раніше товариство «Просвіта» було повністю поставлене під контроль, а багатьох його керівників репресували. Діяльність бібліотек, музеїв та інших установ, які відновили роботу у перші місяці після окупації, була припинена. Посилився й ідеологічний контроль за всіма періодичними виданнями, як в області, так і в обласному центрі. Що ж до шкіл, то багато з них періодично відкривалися, а потім знову припиняли роботу. Крім того, багато центральних шкіл стали комендатурами. Наприклад, школа №30 на Кущівці стала міським штабом гестапо, а пізніше використовувалася як перевальний табір для громадян, яких силоміць вивозили на роботу до Німеччини.
Інша сторона
Ті ж, кому пощастило евакуюватися на схід Радянського Союзу, продовжували навчання на території Казахстану, Росії, та навіть кавказьких і середньоазіатських республік. Але й у цьому випадку ситуацію важко було назвати оптимальною. Навчання дітей та студентів з 1941 по 1942 рік проводилося відповідно до «Основ організації навчально-виховної роботи в школах УРСР». Цей методичний план було розроблено інститутом педагогіки Народного комісаріату у перші дні війни. Відповідно до нього, наголос робився на ідеологічне та патріотичне виховання дітей. Траплялося і суттєве збільшення годин, що відводяться на проведення фізичної та військової підготовки учнів, вивчення санітарних дисциплін. Нарешті, чимало уваги приділялося трудовій підготовці учнів для їхнього подальшого залучення у різні промислові області.
У зв’язку з цими обставинами історію освіти в Україні та, зокрема, у Кропивницькому, прийнято умовно поділити на два етапи. Кожен з них відносно малий, але все одно насичений різноманітними подіями, тому вивчається спеціалістами окремо і з особливою прискіпливістю. Перший – роки окупації (1941-1942). Він ознаменувався практично повним викоріненням будь-яких адекватних методик та підходів до навчання дітей на контрольованих німецькими військами територіях. А також навчанням в евакуації із численними спробами зберегти школу та підлаштувати її роботу в умовах воєнних дій. Другий – період після визволення (1943–1945). Його характерні риси – зміцнення школи на звільнених територіях та підвищення якості освіти в них.