Одним з найвідоміших вищих учбових закладів міста є Центральноукраїнський державний педуніверситет ім. Володимира Винниченка, який випустив вже не одне покоління кваліфікованих спеціалістів. Сьогодні, повідомляє сайт kropyvnytskyi.one, цей престижний вуз має четвертий рівень акредитації та привабливий для студентів з усієї України.
Початок роботи
Історія закладу починає свій відлік в 1881 році, коли при громадській жіночій гімназії було створено додатковий восьмий клас за педагогічним напрямом. Випускниці могли в подальшому займатися так званою «вільною практикою» або ж ставали вчителями в початкових школах. Варто зазначити, що на початку минулого століття народного вчителя мали право готувати духовна семінарія та педагогічні курси.
Коли на території України в 1918 році почалась національна революція, то виникла гостра потреба в підготовці кваліфікованих педагогів для шкіл, де їх майже не було. Того ж року восени та влітку активні члени Єлисаветградського міського земства та товариства «Просвіта» звернулись до гетьмана України Павла Скоропадського з проханням відкрити в місті педагогічний вуз.
Перші українські ініціативи
По-справжньому ж до вирішення цього питання приступили лише під час правління вже українського уряду, а також за суттєвої підтримки Володимири Винниченка – земляка та голови Директорії. Саме внаслідок активної роботи останнього 26 січня 1919 року Директорією Української Народної Республіки було прийнято історично важливе рішення для Кіровоградщини про створення в місті професійного закладу для підготовки вчителів. Нажаль, через те, що Директорія отримала поразку в тому непростому протистоянні, ці плани так і не були втілені. Більш того, навіть сама постанова не дійшла до Єлисаветграду, оскільки загубилась на військових шляхах, окроплених кров’ю українців.
Радянські часи
Першим вдалим кроком до створення альма матер педагогів Кіровоградщини було відкриття вищих педкурсів, які готували кваліфікованих вчителів початкових шкіл. Це сталося ще 1 червня 1921 року, внаслідок чого в регіоні була об’явлена серйозна війна неписьменності. Випускники педагогічних курсів працювали на початковій ланці, а також викладали багато інших предметів у старших класах. На їх плечі ліг нелегкий обов’язок просвітницької роботи серед населення краю.
В 1925 році курси реорганізували в Зінов’євський педагогічний технікум, який займався й далі підготовкою вчителів для викладання в початкових школах. Спочатку дуже не вистачало кабінетів, професійного обладнання та й загалом коштів. Лише в 1927 році педагогічному технікуму була передана будівля жіночої гімназії, в якому провчилось не одне покоління майбутніх українських вчителів.
Питання змін системи освіти в 1929 році було продиктоване в першу чергу недостатньою кількістю вчителів для старших класів семирічної школи. Внаслідок реорганізації з’явились перші факультети, а технікум здобув статус інституту соцвиховання. В ньому вчителів навчали протягом трьох років.
1 жовтня 1930 року Радою Народних Комісарів УСРР було прийнято постанову, згідно з якою відкривався інститут народної освіти. Складався останній з чотирьох найбільш актуальних на той час факультетів:
· літератури та мови;
· економіко-історичного;
· агро-біологічного;
· математично-технічного.
Також діяло п’ять кафедр. Колектив з 26 викладачів навчав більше 300 студентів.
Роки голодомору
В 1933 році, коли по всій Україні блукав привид голодомору, заклад реорганізували в педінститут з хіміко-біологічним та фізико-математичним факультетами. Тривалість навчання студентів збільшили вже до чотирьох років. Попри складне становище українського народу, зросла кількість викладачів, яких стало вже 32.
В 1935 році на базі Кіровоградського педінституту був утворений учительський інститут, в якому студенти навчалися два роки. Разом з тим, за програмою педінституту навчалися студенти перших четвертих класів в закладі працювало 54 викладачі, а кафедр вже налічувалось 9.
Передвоєнні роки
У квітні 1937 року проведений перший спільний випуск учительського та педінституту. На роботу було достроково направлену студентів третіх класів до шкіл Кіровоградської області, які мали потребу в кваліфікованих педагогах. Інститут підготував 508 вчителів за спеціальностями хімія, біологія, географія, математика та основи природознавства.
Восени 1937 року при учительському інституті був організований факультет мови й літератури, який мав два відділи: український та російський. У закладі вже тоді навчалася близько 530 студентів. За навчально-виховний процес відповідало десять кафедр за наступними напрямками: математика, хімія, фізика, природознавство, географія, військова фізкультура, педагогіка, укрмова та література, росмова та література, основи марксизму-ленінізму. В інституті тоді було облаштовано п’ять лабораторій та дев’ять навчальних кабінетів. Педінститут активно зростав, в ньому росла кількість не тільки студентів, а й кваліфікованих викладачів, поліпшився стан матеріально-технічного забезпечення навчального закладу.
В 1939 році відновлюється діяльність педінституту, який мав три факультети за напрямками: географія, фізика та математика, російська/українська мови та літератури.
У передвоєнні роки інститут перетворюються у справжній регіональний навчальний комплекс, який складається з заочного та стаціонарного відділення учительського та педінституту, а також учительського інституту з вечірньою формою навчання. В ньому існувало 12 повноцінних наукових кафедр, на яких активно працювали 62 досвідчених викладача. В цей час заклад мав один великий навчальний корпус, дев’ять навчальних кабінетів, п’ять облаштованих лабораторій, три майстерні, ботанічний сад та оранжерею, а бібліотека складалася з 80 тисяч томів. Також при закладі був організований такий потрібний на тоді робітфак. За період з 1922 по 1941 рік педагогічний та учительський інститут разом випустили 2025 вчителів, здатних навчати на високому рівні.
Воєнні роки
Під час Другої світової війни долі студентів та викладачів інституту були безповоротні змінені. Більшість з них стали до захисту України. На фронті та у фашистській катівні тоді загинуло дуже багато кваліфікованих викладачів, серед яких Коцюба Олексій Микитович (директор педінституту), Карнаух Михайло Мойсейович (помічник директора), Гольцман Бенціон Якович, Сивовна Федот Кононович та інші. Багато з патріотично налаштованих випускників вузу пішли у підпілля та боролися з ворогом в диверсійніх організаціях, кращим прикладом останніх є Бур’янова Олена Захарівна та Лахман Петро Іванович.
Визволили Кіровоград від окупантів лише у січні 1944 року. Відразу після цього почалися вестися активні дії з відновлення педінституту, адже він суттєво постраждав. Будівлі були посічені кулями та шрапнеллю, навчальні кабінети та лабораторії розграбовані, з бібліотеки викрадено та спалено велику кількість цінних книг, обидва корпусу гуртожитку для студентів було повністю зруйновано. Під час війни приміщення закладу використовувалося як військовий госпіталь. На відновлення зруйнованого педінституту було виділено більше ніж 6 000 000 карбованців.
В цей складний час директором закладу було призначено Королюка Сидора Карповича, який займав посаду очільника з 1936 року. Вже в березні 1944 року за парти в інституті сіли 382 студенти. Звісно, був суттєвий дефіцит кваліфікованих викладачів. Великої шкоди завдавали репресії. Саме в цей час існування Кіровоградського інституту було утворене справжнє ядро кваліфікованих викладачів-науковців. Серед останніх варто відзначити доктора математичних наук Лівшиця. Чотирьох кандидатів та доцентів наук, двох старших викладачів інституту було допущено до захисту кандидатської дисертації.
Післявоєнні роки
В 1948-1949 році кількість професорсько-викладацького складу збільшилася до семидесяти осіб, серед яких був один професор, п’ять доцентів, тридцять один викладач, сорок досвідчених асистентів та викладачів. В 1949 році закладу було присвоєння ім’я Пушкіна О.С. Про те, що наукова значимість вузу значно зростала у 50-х роках минулого століття може свідчити факт видання цілих дев’яти томів важливих наукових записок викладачів. Останній випуск вчителів, які навчались за дворічним планом, був здійснений в 1955 році. Надалі підготовка кадрів з вищою освітою здійснювалася виключно за навчальним планом сучасного педінституту.
Розвиток університету
Поступово вуз зростав, в ньому збільшилась кількість кафедр та факультетів, а також поліпшилася й якість навчання. Значимою датою є 1956 рік, коли на базі педучилища фізичного виховання в інституті був відкритий факультет фізвиховання. В 1959 році було розпочато роботу педагогічного факультету, який почав готувати вчителів для початкових класів. В 1962 році в інституті було вперше створено факультет англійської мови, що мале величезне значення на загальнодержавному рівні. З 1967 року починається історія музичного педагогічного факультету, який випустив велику кількість справжніх перлин української творчості. Лише в вересні 1978 року зміг відновити свою діяльність історичний факультет педінституту.
Далі почався етап розростання вузу, будувалися нові гуртожитки та навчальні корпуси. Також було відкрито багато нових лабораторій з сучасним обладнанням. Велику роботу було проведено за часів ректора Овчаренко Федора Гнатовича, який працював з 1967 року. Обраній справи він віддавав всі свої життєві сили та час. В 70-х роках Кіровоградський державний педінститут випустив близько 4000 висококваліфікованих вчителів. Ректором вузу в 1978 році став Поляруш Олег Євгенович, який свою посаду займав цілих 25 років. Визнання наукового потенціалу провінційного навчального закладу відбулося в 1982 році, коли він переміг на соціалістичному змаганні серед педагогічних закладів усього СРСР.
Незалежна Україна
Нові здобутки педагогічного інституту були відкриті в середині 90-х років, коли було створено навчально-науковий виробничий комплекс «Неперервна освіта». До останнього увійшли ліпші середні педагогічні заклади в Кіровоградській області. В той же час відкривається магістратура та починає роботу обласне відділення МАН.
Кіровоградському державному педінституту в 1992 році було присвоєно ім’я видатного українського державного діяча Володимира Винниченка. Знаменною датою для вузу є 4 квітня 1997 року, коли постановою Кабміну закладу було надано високий статус державного педуніверситету. Саме з цієї події можна говорити про новий етап в багатій історії кращого вишу в області.
Суттєві здобутки припали на період керування університетом доктора педагогічних наук та професора Радула Валерія Вікторовича. Це були непрості для країни 2003-2005 роки. На кінці 2005 року на посаду ректора університету обрано відомого в регіоні доктора філологічних наук та професора Клочека Григорія Дмитровича. Останнього змінив наприкінці 2010 року Завін Віталій Іванович – відомий в усій Україні професор та кандидат педагогічних наук. На жаль, В 2011 році він загинув при трагічних обставинах. У липні 2011 року його посаду зайняв професор та доктор філологічних наук Семенюк Олег Анатолійович. Сьогодні посаду ректора займає професор, доктор юридичних наук та заслужений діяч науки і техніки Соболь Євген Юрійович.
На підставі цілого ряду нормативно-правових актів, направлених на декомунізацію нашої країни, в 2017 році вуз отримав назву Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
Сьогодні основна мета діяльності університету – це підготовка кваліфікованих вчителів нового покоління, які здатні скласти гідну конкуренцію випускникам вузів усього цивілізованого світу. Завдяки високому рівню знань викладачі здатні працювати на інтеграцію нашої країни до світового співтовариства, а також готувати кадри затребувані на світовій біржі праці.
Після повномасштабного вторгнення РФ на Україну ректором університету було прийняте рішення надати безкоштовний доступ до онлайн-ресурсів в межах програми академічної мобільності. Скористатися ними можуть усі без винятку здобувачі з територій, де ведуться активні бойові дії.
Міжнародна співпраця
На базі педуніверситету на регулярній основі проходять всеукраїнські та навіть високі міжнародні наукові конференції. Завдяки ним викладачі та всі без виключення студенти можуть обмінюватися передовим науково-дослідним досвідом. Також керівництвом вузу налагоджена тісна співпраця з освітніми та науковими організаціями не тільки нашої країни, а й зарубіжжя.
На тривалі договірній основі університет співпрацює з відомими зарубіжними освітніми закладами. Зокрема, підписані офіційні документи про співробітництво з вищими навчальними закладами Німеччини, Австрії, Латвії, Польщі та інших розвинутих країн з високими стандартами навчання. Основними напрямками співробітництва є реалізація міжнародної програми «подвійний диплом», обмін досвідом, розбудова перекладознавства та проведення стажування випускників.