Напевне вам доводилося помічати, які гарні будинки залишилися нам в спадок з минулого. Багато хто не знає, але більшість цих будинків, колись були лікарнями, де вирувало життя, надавали якісні медичні послуги хворим.
Досить цікавий факт – всі лікарні були приватними, тобто державних не було. Для лікарів найважливішим було зведення гарної лікарні з унікальною архітектурою. Щоб пацієнти завжди були в безпеці, надавати їм медичну допомогу цілодобово, лікарі селилися на другому поверсі лікарні. Більше на kropyvnytskyi.one.
Послуги гінеколога, акушерів, педіатра в Єлисаветграді
Будівля сучасного обласного департаменту охорони здоров’я є колишньою лікарнею Вайсенберга. На кованій хвіртці можна побачити ініціали «ДВ», «СВ». Вони пов’язані з подружжям лікарів Дотореї та Самуїла Вайсенберга.
За життя Вайсенберг відомий, як вчений-антрополог. Чоловік багато часу був у роз’їздах, навчав студентів в різних університетах світу. Проте, його гінекологічна лікарня не пустувала, бо нею керувала дружина Доторея.
Уродженець нашого міста Вайсенберг здобув освіту у Німеччині, у 1890 році він повернувся до Єлисаветграда, прославився тим, що під час епідемії холери у 1892 році безплатно приймав хворих. Тоді молодий лікар зміг прийняти у своєму будинку 5 тисяч осіб хворих на холеру.
У 1898 році родина Вайсенбергів збудувала лікарню на розі Іванівської. Взимку 1920 року заклад став національним, його перетворили на пологовий будинок ім. Рози Люксенбург.
Сам власник Самуїл залишився у закладі головним лікарем. Жив чоловік на другому поверсі будівлі. Щоправда, так тривало недовго, бо в листі, який знайшов краєзнавець Роман Любарський, Вайсенберга зобов’язували виселитися з території пологового будинку. Якийсь час Самуїл боровся за своє житло, але все ж здався.
Переїхав до комунальної квартири. До самої смерті чоловік працював у своїй лікарні.
Була в нашому місті ще одна унікальна лікарня будинок Мейтуса на вулиці Чміленка. Заклад мав назву «Лікарня внутрішніх, дитячих нервових хвороб». У 1920 році Мейтуса запросили до столиці, як гарного лікаря педіатра та дитячого невролога. Лікар прийняв запрошення, так й залишився жити та працювати в Києві.
Про те, що в місті існувала ще одна приватна лікарня, писав краєзнавець Володимир Поліщук. Вона знаходилася по вулиці Чміленка. Її власником був лікар Абрам Коган. У 1900 році він звернувся до міської думи, для отримання дозволу на побудову двоповерхового будинку на Іванівській вулиці. Дума видала дозвіл, будівництво відбулося. В закладі все було за традицією, на першому поверсі знаходилися лікувальні кабінети та кімнати хворих, на другому жив лікар. В кількох мерах від лікарні була розташована амбулаторія та кабінет солярію.
Лікування нервів за допомогою водних процедур
Колишній відомий на все місто гідропатичний заклад на Верхньодонській користувався популярністю не тільки серед містян, але й людей з інших міст.
Будівлю центральної міської лікарні на вул. Якова Павученка тяжко не помітити. Лікарня нервових захворювань була зведена за гроші лікаря Ісаака Гольденберга та його дружини Іди. До речі жінка тримала у будинку лікарні винні погреби.
Гольденберг в лікуванні нервових хвороб користувався передовими, найефективнішими на той час фізіотерапевтичними методами. Хворі мали змогу прийняти лікувальні ванни, аеротерапію, ультрафіолетове опромінення. У своєму центрі Ісаак створив майже «курорт на водах».
У 1923 році газета «Червоний шлях» писала, що у високому приміщенні водолікарні всі трудящі можуть пройти лікувальні процедури. Вже з 7:00 ранку життя в закладі кипить. У кабінеті лікаря Гольденберга гудуть апарати, вентилятори, ванни. Замість 15 осіб згідно з нормами, лікарня пропускає 80 осіб щодня.