Історія заводу Ельворті: від заснування до наших днів

Історія заводу Ельворті останні майже 150 років нерозривно пов’язана з історією Кропивницького. Півтора століття з 268 років існування міста завод активно вплітав свою діяльність у становлення та розвиток Кропивницького, який неодноразово змінював назву. Змінювали одна одну епохи, держави, режими, а завод, повідомляє сайт kropyvnytskyi.one, практично незмінно залишався флагманом регіону з виготовлення сільськогосподарської техніки.

Потенційний конкурент «Абатства Даунтон»

Англійці Роберт та Томас Ельворті пройшли шлях від крихітної майстерні в Елісаветграді до власників найбільшого у своїй галузі заводу Російської імперії. Історія, явно гідна екранізації або об’ємного роману в стилістиці «Саги про Форсайтів» або «Аббатства Даунтон», причому динамічніша і більш насичена подіями. До того ж, історичні декорації цієї саги – приблизно того ж періоду, розпочалися в епоху Вікторіанської Англії, а закінчилися націоналізацією заводу невдовзі після Жовтневої революції.

Американську мрію реалізували у Східній Європі

Едвард Ельворті в середині XIX століття проживав у графстві Сомерсет і вважався заможним успішним фермером, який орендував землю біля містечка Вівеліскомб. У нього було чотири сини та дві дочки. Старші сини – майбутні фундатори заводу Роберт і Томас, що народилися з різницею в один рік. Едвард хотів для своїх синів більшого, ніж важка праця на землі, тому відправив їх на навчання до Бостона (англійський, поки що мова не про США), де Роберт і Томас стали кваліфікованими сільгоспінженерами. Лише молодший із братів Вільям ще у 18 років взявся керувати фермерським господарством після смерті батька. Його нащадки і зараз живуть на околицях Вівеліскомба.

Томас Ельворті спочатку працював у компанії, що виготовляє сільськогосподарські машини, потім поїхав до Румунії, де був представником цієї компанії. Роберт у 20 років вирушив у гонитву за «американською мрією» і зробив кар’єру у Балтіморській мостобудівній компанії.

Томас часто писав братові та розповідав про величезні бізнес-перспективи роботи у Східній Європі. Бурхливий розвиток сільського господарства відкривав великі можливості для заповзятливих інженерів. Роберт приїхав до Томаса в Румунію і брати стали шукати відповідне місто для заснування своєї справи. Чимало поколівши по південних губерніях Російської імперії, зупинилися в Єлисаветграді.

Заснування майстерні та стрімкий зліт

Існує дві версії, чому Роберт та Томас обрали саме Єлисаветград – романтична та прозаїчна. Згідно з першою, у свій перший візит до цього міста брати зустріли у парку двох молодих та симпатичних француженок. Стали проводити з ними багато часу в цьому парку і, зрештою, влаштувалися в Єлисаветграді.

З іншого боку, скасування кріпосного права вивільнило багато дешевої робочої сили, в Єлисаветграді вже було прокладено залізницю, що зв’язує місто з ключовими портами, а попит на сільгосптехніку у цьому регіоні зростав як на дріжджах. І це за майже повної відсутності якоїсь промисловості, тобто саме робота на землі була на той момент у пріоритеті.

У 1874 році брати Ельворті в рівних частках заснували підприємство, що спеціалізувалося на продажу та ремонті сільськогосподарської техніки. Томас взяв на себе функції керівника, а Роберт – інженера-конструктора. Справи йшли добре, але родичі, що залишилися в Англії, бурчали, що старші сини роду ніяк не обзаведуться дружинами і спадкоємцями (з француженками все ж таки не склалося). Під таким тиском в 1878 році Роберт Ельворті повернувся на батьківщину, одружився з кузиною Мері, після чого почав будівництво в Єлісаветграді особняка, що став родовим гніздом Ельворті.

Томас помер досить рано, у 44 роки після ускладнень від запалення легенів. Він так і не одружився, а його частку в бізнесі Роберт вирішив розподілити між численними двоюрідними братами, які мешкали в Англії. Дехто навіть зацікавився справою своїх родичів, приїжджав до Єлисаветграда та працював на підприємстві, яке стало вже не майстернею, а великим заводом «Р. і Т. Ельворті».

І це не дивно. Бренд братів Ельворті набув світової популярності. Представництва у 52-х містах Російської імперії, офіси у Нью-Йорку та Лондоні, призи на міжнародних виставках та нарощування продукції небаченими темпами. Завод почав виробляти 10% сільгосптехніки, створюваної в країні.

Добрі справи сім’ї Ельворті

Роберт Ельворті не лише заробляв великі гроші, а й прославився як щедрий меценат. Школи, трамвайні колії, театри та лікарні. Навіть будував будинки для працівників заводу. Звісно, англієць привозив до Єлисаветграду м’ячі та футбольну форму, по суті ставши батьком-засновником одного з найстаріших в Україні футбольних клубів – ФК «Зірка». Також при заводі працювали бібліотека, театральна трупа, оркестр, шаховий клуб, кегельбан та спортзал.

Власник заводу виділив величезну суму (92 тисячі карбованців) на будівництво електростанції в Єлисаветграді, а його дружина Мері створила притулок для одиноких жінок. І це далеко не повний перелік благих справ Роберта та Мері Ельворті, спрямованих на розвиток міста та добробут працівників заводу.

Кінцівка вийшла трагічною

На стику століть Роберт Ельворті регулярно відвідував батьківщину, як і його п’ятеро дітей навідувалися до Єлисаветграда на кілька місяців на рік. Але у 1913 році фабрикант остаточно повернувся в Англію, передавши кермо управління заводом управляючим.

Закінчується епопея про сімейство Ельворті та їх завод сумними сторінками. На полях битв Першої світової війни загинули двоє синів Роберта. Потім після революції відібрали справу всього його життя – завод. Аж до 1922 року Ельворті-старший намагався заперечувати рішення більшовиків щодо націоналізації заводу, вимагав дозволу на повернення до Єлисаветграда, щоб працювати на своєму підприємстві. Але все марно, як і спроби отримати хоча б фінансову компенсацію. Навіть у роки Другої світової війни Мері Ельворті, спираючись на союзництво Великобританії та СРСР, знову порушувала це питання, але без успіху.

Помер Роберт Ельворті у 75 років у Югославії, де ризикнув вкласти великі кошти у шахту, що видобуває буре вугілля. Вкладення «прогоріло», а підприємець помер від пневмонії у 1925 році.

Радянський період та сучасні реалії

У квітні 1919 року завод був націоналізований, що відкрило нову віху у його історії. Виробництво було частково переорієнтоване на військові потребии – деталі до кулеметів, ремонт автомашин тощо. Через три роки завод перейменували, відзначивши цим його допомогу Червоній армії. Нова назва – “Червона зірка”. Незабаром його було розширено та реконструйовано, завод знову вийшов на рівень 10-ти відсотків від загального обсягу виробництва сільгосптехніки країни.

У роки ВВВ «Червона зірка» евакуювалася до Пензенської області. На тому, що не встигли чи не змогли вивезти, німецькі окупанти намагалися налагодити виробництво, але врешті-решт просто демонтували та відправили до Німеччини значну частину обладнання. Після війни довелося відновлювати 84% потужностей заводу, чим займалися навіть жінки та школярі.

Зі складними часами «Червона зірка» впоралася, знову ставши ключовим заводом усього СРСР у своєму первісному профілі – сільгосптехніка. Для наочності, з 1961 по 1971 роки на заводі випустили мільйон сівалок. А 1983-го робітники відрапортували про три мільйони.

Після здобуття Україною незалежності «Червона зірка» знову пройшла через низку труднощів, виявивши притаманну заводу живучість. Безліч реорганізацій, черговий вихід на світовий рівень та повернення початкової назви – АТ «Ельворті».

Пам’ять про братів Ельворті у сучасному Кропивницькому

Крім працюючого навіть у військовий час заводу, у Кропивницькому є вулиця братів Ельворті, музей у колишньому родовому особняку, пам’ятник братам, іменні таблички та безліч інших нагадувань про славну історію англійських підприємців, що залишили великий слід у розвитку міста. Внучка Роберта Ельворті Урсула Норман 20 років тому приїжджала на Кіровоградщину, очоливши делегацію спадкоємців Томаса та Роберта Ельворті.

More from author

Історія Кіровоградської обласної лікарні та кращі керівники медзакладу

Навряд чи знайдеться така людина з міста Кропивницького чи Кіровоградської області, яка б свого часу не потрапила до обласної лікарні. В цьому закладі зосередилась...

Видатні педагоги Кропивницького: Василь Сухомлинський

Кіровоградщина справжня перлина центру України. Ще з початку існування міста та області тут зародилось педагогічне мистецтво. Є багато видатних уродженців, які залишили великий здобуток...

Минуле і сьогодення Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Одним з найвідоміших вищих учбових закладів міста є Центральноукраїнський державний педуніверситет ім. Володимира Винниченка, який випустив вже не одне покоління кваліфікованих спеціалістів. Сьогодні, повідомляє...
.,.,.,.