Тепер Кропивницький (колишній Кіровоград) – затишне провінційне місто, проте колись воно вважалось одним із лідерів у сфері машинобудування і за деякими показниками могло конкурувати навіть із Києвом! Ще в першій половині минулого століття тут повноцінно функціонували деякі машинобудівні заводи, що випускали конкурентоспроможні зразки сільськогосподарської техніки. Якщо сьогодні запитати у кропивничан, що вони знають про розвиток машинобудування у власному місті, більшості людей відразу прийде на думку назва заводу «Ельворті».
Це дійсно один із найвизначніших гігантів, що випустив на тодішній ринок тисячі одиниць техніки, виробленої за найновішими технологіями. Проте, повідомляю сайт kropyvnytskyi.one, це далеко не єдиний завод, що діяв у межах регіону в минулому столітті.
Завод Бургарда
«Завод землеробних машин і знарядь» – саме так називалось засноване Ебергардом Бургардом підприємство, що спеціалізувалось на впуску перших сівалок, плугів і молотил. Щоправда, на час його заснування не було потреби вигадувати якусь «влучну» назву, бо станом на 1847 рік це була чи не єдина «компанія» такої спеціалізації. У 1860-х роках почалася нова віха в історії місцевого монополіста: його перетворили на акціонерне товариство і дали нову назву: «Бургард и К». Час існування заводу більшою мірою припадає на ХІХ століття, проте не згадати про нього не можемо. Самостійно підприємництво функціонувало аж до 1919 року, поки не було націоналізовано радянською владою. Відомо, що ще в 1913 році там мали робочі місця більш ніж 350 робітників.
На початку століття власником заводу був Еміль, син Ебергарда Бургарда. Перед націоналізацією він встиг продати бізнес київському підприємцю з відстрочкою виплати, але прибуток з нього так і не отримав. Про історію життя та підприємництва цієї родини знаємо завдяки праці кіровоградського дослідника Юрія Тютюшкіна, який спілкувався із онукою Бургадра-старшого. Вона розказала багато цікавих фактів із біографії династії. Пошановувачі історії старого Єлисаветграду можуть побачити приміщення заводу, яке збереглося до наших днів. Знаходиться воно по вулиці Гоголя, неподалік від дитячої лікарні.
Завод Яскульського
Історія Владислава Яскульського може слугувати яскравим прикладом для тих, хто не знає, як розпочати власну справу в незнайомому місті чужої країни. Приїхавши до Єлисаветграду з Польщі в другій половині ХІХ століття, Владислав влаштувався працювати робочим на місцевому млині. Власний бізнес розпочав зі своєї майстерні неподалік від центру міста, а коли зібрав достатню суму та «обріс» корисними знайомствами – відкрив новий завод. На підприємстві відразу відчувалася рука європейця: тут були чіткі вимоги до дотримання правил внутрішнього розпорядку і техніки безпеки.
Цікаві відомості місцеві дослідники отримують, опрацьовуючи бухгалтерські записи. Там були вказані чіткі суми заробітних плат для майстрів та чорноробів. Зокрема, заробітна плата ковалів і слюсарів складала півтора-два рублі, що на той час було задовільним рівнем фінансового забезпечення. Поляк добре платив, але був вимогливий до працівників, про що свідчить наявність продуманої системи штрафів. Підприємство забезпечувало навколишні містечка і села необхідною сільськогосподарською технікою, яка досить непогано продавалася. Про це дізнаємось із щоденникових записів Ісака Бабеля – сина торгового представника заводу Яскульського.
Завод Шкловського
Ще одне підприємство, яке називали заводом сільськогосподарських машин і «млинів». Судячи з рекламних оголошень у місцевих періодичних виданнях робітники Шкловського також виробляли техніку для обслуговування маслобоєнь. Абрам Львович Шкловський починав свій бізнес відразу зі значного розмаху: засноване в 1895 році підприємство охопило відразу майже цілий квартал (теперішня вулиці Гоголя). Про це є свідчення в виданні «Голос Юга». Чавуноливарні цехи розміщувались на території майже 3000 квадратних метрів і забезпечували робочими місцями сотні єлисаветградців. Працювали тут не тільки місцеві. В штат приймали також городян з інших губерній, про що свідчить приїзд сюди із Одеси Віктора Таратута.
В 1919 році, як і більшість міських заводів, підприємство Шкловського згорнуло свою діяльність. Націоналізація машинобудівних монополістів перекрила останнім можливість розвиватися і виплачувати заробітну плату.
Ельворті
Один з небагатьох заводів, який пережив націоналізацію. Більше того – існує до наших днів і нині продовжує розвиватися. Заснований братами Ельворті, що прибули до Російської імперії у другій половині ХІХ століття, спочатку завод спеціалізувався тільки на перепродажі зернових культур. Згодом англійці усвідомили перспективи використання місцевої сировинної бази і вирішили «завезти» сюди власне виробництво. Зразки техніки, що випускалися зі стін заводу, довели свою ефективність не тільки на місцевих просторах. В 1882 році зразок нової сівалки був відправлений на участь у міжнародній виставці сільськогосподарської техніки, де отримав срібну медаль. Незабаром компанія почала отримувати великі партії замовлень від іноземців і вже в 80-ті роки стала першою в Європі по виробництву сівалок.
З функціонуванням заводу Ельворті пов’язане заснування ливарних і ковальських цехів. До того часу на Наддніпрянщині ніхто не займався деревообробною справою у промислових масштабах, але з появою нової техніки європейського зразка, яка працювала на новому паливі, виникла така необхідність. Це прискорило розвиток і місцевого машинобудування: в 1888 році з заводу вийшла перша рядкова сівалка.
На початку 20 століття рівню потужностей, яку наростив завод, заздрили навіть європейські компанії. Його філіали вже були відкриті майже в усіх куточках імперії,. А зразки техніки привозили із міжнародних виставок вже золоті медалі (як от виставка 1900 року в Парижі).
Роль заводу в соціально-економічному і культурному житті міста
Говорячи про розвиток машинобудування, пов’язаний з іменем Ельворті, неможливо не відзначити роль цього промислового гіганта і в інших сферах. Можна тільки уявити, скільки тисяч робочих місць отримали єлисаветградці від початку існування заводу до 1990-х років. Ізі особистих коштів засновників заводу значна сума була виділена на будівництво першої в Єлисаветграді електростанції. Для робітників створювалися гуртки відпочинку, а згодом і перша офіційна міська футбольна команда. Деякий період часу заснованою при заводі бібліотекою могли користуватися усі бажаючі. Завдяки грамотному керівництву робочий процес гармонічно поєднувався з відпочинком. Для робочих різних верств створювались відповідні умови заохочення, такі, як позики на відкриття власного бізнесу та будування житла. Не дивно, що околиці міста швидко розширювались, доповнюючись новими житловими кварталами.
Якщо перед початком Першої світової війни на заводі Яскульського працювало кілька сотень робітників, то під керівництвом братів Ельворті – більше трьох тисяч. В 1913 році підприємство мало більше 40 філіалів по всій імперії. До 1914 інженерами було спроектовано 114 типів машин. В перший рік війни розвиток сільськогосподарського вектору довелося загальмувати, бо в 1914 Роберт Ельворті, який на той час вже був одноосібним власником, отримав велике військове замовлення. Цехи заводу перекваліфікувалися на виготовлення продукції для фронту, аби задовольнити потреби Російської імперії.
Реформа націоналізації підприємств 1919 року змусила Роберта Ельворті на деякий час відмовитися від свого бізнесу, повернутися до Англії та понести величезні матеріальні збитки. З 1 квітня 1922 року завод отримав назву «Червонеа Зірка» і увійшов до складу підприємств Укртрестсільмашу. Після приходу в Україну радянської влади гігант продовжував нарощувати виробничий потенціал і вже в 1925 році було поставлено новий рекорд по виготовленню зернових сівалок. Через чотири роки випустили першу сівалку Т-1, яка здобула золоту медаль на міжнародній виставці сільськогосптехніки в Латвії. В 1937 до Парижу було відправлено новий екземпляр – Т-7, який також «взяв» золоту медаль.
Великий стрибок в розвитку вітчизняного машинобудування на Кіровоградщині було зроблено в часи Другої світової війни, коли «Червона Зірка» почала працювати на задоволення тилових потреб. У повоєнні часи завод швидко повернувся на «старі» позиції та продовжив нарощувати промисловий потенціал. Нова віха в розвитку машинобудування в Кіровограді сталася в 1950-х, коли місцеві інженери запозичили досвід європейських колег і спроектували нову овочесівалку СОН 2,8. За кілька років повоєнного періоду було випущено десятки тисяч одиниць техніки. В 1961 році в обласному краєзнавчому музеї була створена виставка, присвячена історії промислового гіганта.
Розвиток машинобудування на Кіровоградщині в часи перебудови
Притаманні тим часам кризові явища не мали негативного впливу на розвиток технологій машинобудування. Про це свідчить два факта: по-перше, в 70-х роках з конвеєра зійшла сівалка нового типу С3-3,6. По-друге, більш ніж 60 країн світу в 1971 році відправили на «Червону Зірку» заявки на отримання сільськогосподарських машин. 1983 рік став показовим: завод випустив трьохмільйонну сівалку і зафіксував зростання продуктивності праці.
До кінця століття «Червона Зірка» продовжує тримати монополію на виготовлення сільськогосподарських машин. Завод випускає до 100 тисяч сівалок на рік та більше половини від загального виробництва сільськогосподарських машин на території всього Радянського Союзу. До 1991 року Кіровоградський завод разом з дочірніми підприємствами постачав на внутрішній ринок більше 100 тисяч одиниць зернових та овочесівалок на рік. Проте більшість продукції вироблялась для зовнішнього ринку, що забезпечувало безперервний розвиток потужностей та підтримку матеріально-технічної бази.
Без зайвої скромності можна сказати, що наш край міцно тримав лідерську позицію у сфері сільськогосподарського машинобудування на протязі усього минулого століття. З виходом України зі складу Радянського Союзу відбувся перехід на виготовлення техніки нового типу, яка відповідає усім глобальним запитам світового ринку.