Відомі художники міста: Олександр Осмьоркін – талановитий представник єлисаветградської інтелігенції

Кіровоградщина відома як край театральних корифеїв, танцювальний регіон та батьківщина відомих спортсменів, які прославили наш Кропивницький у багатьох містах світу. Світову славу наш край почав здобувати ще на світанку минулого століття, коли талановиті вихідці з Єлисаветградщини почали знайомити світову спільноту з плодами своєї творчості. Один з яскравих представників митців, що тут народилися – художник Олександр Осмьоркін. Його творчість відома далеко за межами України, а сучасні кропивничани навіть мають змогу відвідати дім, де колись мешкав митець. Про віхи біографії та внесок Осмьоркіна в світову творчу спадщину розказують бібліографи та історики з Кропивницького. Більше на kropyvnytskyi.one.

Вплив єлисаветградського культурного середовища на світогляд майбутнього митця

Просвітницька атмосфера, в якій зростав і виховувався майбутній художник, не могла не накласти відбиток на його подальшу творчість. Більше того – єлисаветградський період дав Олександру потужну базу, на якій розвивався весь його творчий шлях. Навіть під час перебування в Москві та Петербурзі митець часто згадував батьківщину і писав картини, що ілюструють побут рідного міста. Здавалося б, під час перебування в Петербурзі талановитий діяч міг знайти сотні мальовничих локацій, але продовжував змальовувати архітектуру рідного міста.

Формування світогляду майбутнього художника і любов до мистецтва почалася з домашніх вистав, що проводилися в будинку, де мешкав хлопчик. Батько Олександра був звичайним робочим, працював в міській телеграфній службі. Проте навіть ця професія і середовище, що не сприяє творчому розвитку, не завадили чоловікові займатися улюбленою справою – збиранням українського фольклору. Українською мовою батько Олександра Олександровича володів досконало, тож вдома часто було чути прислів’я та приказки, які відомий єлисаветградець пам’ятав усе життя.

Дитинство Олександра пройшло в будинку рідного дядька – Якова Паученка, який був відомою людиною в товаристві міської інтелігенції. Тож не дивно, що Яків Васильович знайомив племінника з місцевими театральними діячами, літераторами та політиками.

«Мій дядько привіз із собою у провінційне місто стійку прихильність до живопису його сучасників (до К. Коровіна), а разом з нею немало малюнків, етюдів та краєвидів. Замилування мистецтвом ламало в мені заповідь синівського послуху. Я став мріяти про заняття живописом», – так згадує сам Осмьоркін період, коли в ньому почала зароджуватися нестримна любов до майбутнього заняття.

Талановитий родич Осмьоркіна та його роль в культурному житті нашого міста

Прекрасні вулиці сучасного Кропивницького неможливо уявити без таких культурно-історичних візитівок, як старовинний будинок лікаря Мейтуса, де нині функціонує дитяча музична школа №1 та будинку Вайсенберга. Інші величні споруди, звичні оку місцевих жителів – Лікарня Червоного Хреста Св. Анни та будинок купця Соловйова, який знаходиться на мальовничій Дворцовій. Мало сказати, що Яків Васильович Паученко був талановитим архітектором. Без плодів його роботи важко уявити, яким би було наше місто. Та найвідоміша споруда, що асоціюється з іменем Паученка – художньо-меморіальний музей ім. О. Осмьоркіна. Саме там організовувалися домашні вистави та літературні читання, завдяки яким юний Олександр знайшов своє покликання.

 Архітектурними працями талант Якова Васильовича не обмежувався. Він залюбки грав у місцевих виставах, а картини побуту, що із цих вистав найбільше запам’яталися юному племінникові, пізніше будуть змальовані в творах живопису. Не згадати про роль Паученка в культурному житті міста не можемо, адже саме ця людина мала безпосередній вплив на формування світогляду Осмьоркіна. У такій атмосфері минуло дитинство та юність майбутнього художника. Під час проживання в Єлисаветграді Олександр навчався у міському земському реальному училищі. Там його наставником став художник Ф. Козачинський. Проте, коли юнак виріс, постала необхідність вибору нового навчального закладу. Доля привела Олександра Олександровича до Петербурзької школи Товариства заохочення мистецтв.

Віхи біографії єлисаветградського митця

В 1910 році Олександр залишає рідне місто і їде до Петербурга. Навчання в класі Реріха триває один рік, після чого молодий митець повертається до України і вступає до Київського художнього училища. Там Олександр Олександрович відчув себе вже повністю дорослим і готовим до серйозної творчої діяльності. Підтвердженням цьому було його знайомство з багатьма театральними та літературними зірками того часу. Вирішальне значення в остаточному формуванні творчого напрямку мала «Незалежна виставка», що пройшла в Києві 1911 року. Там художник познайомився з творами Іллі Машкова, що був засновником московського творчого товариства «Бубновий валет», Під впливом вражень від виставки Олександр приймає рішення переїхати до Москви, проте й з історичною батьківщиною стосунків не пориває. Він все ще продовжує згадувати єлисаветградський період у своїх щоденних, а картини, що були ним написані до від’їзду з рідної домівки, все ще залишаються одними з найкращих напрацьованих.

Осмьоркін – талановитий педагог

Більшість поціновувачів мистецтва знають нашого земляка як художника, рідше – як актора театру. Проте лише дехто знайомий з педагогічними доробками Олександра Олександровича. Це тому, що життєвий етап педагогічної діяльності минув у Московському державному академічному художньому інституті ім. В. І. Сурікова. Вражені здібностями Осмьоркіна, колеги-митці згодом запросили його до викладання у Вільних художніх майстернях та Ленінградській Академії мистецтв. Отримавши потужну освітню базу в Києві, Олександр Олександрович мав великий вплив на формування світогляду молодих колег – народного художника Е.А.Зайцева, М.П.Кончаловського, М.А.Асламазяна, П.Н.Крилова та інших.

Похвала і критика педагогічної системи О.О.Осмьоркіна

Не всім тогочасним митцям педагогічна манера Олександра Олександровича була до душі. «Його вільний стиль у викладанні та західноорієнтовний світогляд були як кістка в горлі для тогочасного режиму», – пояснює дослідник із Кропивницького Михайло Андрущенко. Не тільки Друга світова війна, але й переслідування з боку влади стали приводом для евакуації до Татарстану. Проте після війни митець повернувся до Росії. Його думки щодо необхідності всебічного розвитку вільної особистості викликали бурхливі дискусії в тогочасних політичних та творчих колах, тому 1946 – 1953 роки стали особливо тяжкими для Осмьоркіна. Врешті його змусили відмовитися від педагогічної діяльності та навіть продавати свої твори. Пропаганда «західних буржуазних цінностей» спровокувала судовий процес, який тягнувся аж до 1952 року.

Любов до України або «з Кобзарем у серці»

Теплі почуття до батьківщини жили у серці Олександра до самої смерті. Бурхливе життя в російській столиці не стерло в пам’яті спогади про краєвиди, що оточували чоловіка під час перебування на Єлисаветградщині. Про це свідчать його твори «Українське село». «Запрошуємо на вареники», «Гітара і ліра», «Натюрморт з бандурою». Чи не центральне місце в творчості художника займала пейзажна картина «Україна». Ідея її написання зародилася під час подорожі вже дорослого митця до рідного краю, зокрема – поїздками до села Лелеківка, що на Кіровоградщині.

Відомо, що перед від’їздом до Москви Олександр прийняв від свого батька подарунок – збірник творів Шевченка. Вже після смерті художника близькі друзі говорили, що Осмьоркін не розлучався з цією книгою, завжди носив її з собою, а сторінки «Кобзаря» були рясно вкриті дрібними помітками.

Про велику повагу до творчості українських митців свідчать тісні відносини Олександра з українськими колегами – художником Анатолієм Петрицьким та мистецтвознавцем Степаном Яремичем. Відомо, що діячі обмінювалися творами, листувалися та навіть приїздили один до одного в гості.

Особисте життя художника, перенесене на полотно

Завітавши до художньо-меморіального музею у Кропивницькому, можна познайомитися з однією з найпрекрасніших шедеврів Олександра Осмьоркіна. На картині, що має назву «Зелене пальто» митець зобразив свою дружину. Ніжне відношення до коханої простежується в дбайливо зафіксованих деталях одягу та виразу обличчя, а ще – в жіночній позі і лагідному погляді брюнетки, що там зображена. Картину з зображенням молодої дружини – Надії Георгіївни Навроцької художник написав  в 1947 році. До музею картину передали в 1997 році за заповітом самої Надії. До цього полотно зберігалося в її квартирі.

Роль вдови художника в реконструкції та спонсорстві музею неможливо применшити. Вона брала безпосередню участь у створенні проєкту відбудови старого будинку Паученка, а також особисто переймалася питаннями транспортування полотен Осмьоркіна до музею. В 1994 році, коли музей було урочисто відкрито для відвідувачів, Надія Георгіївна раділа, як ніколи. Це сталося у червні – місяці, коли Олександр Олександрович святкував день народження.

Як кохання вплинуло на життя і мистецький шлях Осмьоркіна

Після затяжного конфлікту із владою через «буржуазні» погляди, Олександр Олександрович на деякий час перестає працювати. Початок 40-х років, важкий період, що супроводжувався забороною на продаж картин, фінансовими труднощами та неможливістю втілити свій творчий потенціал бодай у щось. Проте. Знайомство з Надією Навроцькою докорінно змінює життя художника.

«Єдиною надією і опорою в тій ситуації, що склалася, залишається його дружина – молода жінка із символічним ім’ям Надія, яка вміє не лише створити домашній затишок, але й своєю духовною силою і живою енергією зламати невір’я та породити впевненість в душі художника», – описує мистецтвознавець Андрій Надєждін переломний період в житті Осмьоркіна.

Картину із зображенням дружини дослідник коментує, виходячи з життєвої ситуації автора. Зелене пальто, що зображене на манекені поряд із жінкою, є своєрідним символом переродження художника, точкою відліку в новому творчому етапі. Картина була написана після того, як Олександра Олександровича відсторонили від викладання в художній школі. Переживши депресивні часи. Митець одружився з Надією Георгієвною, а в його твори знову почали повертатися яскраві фарби.

Творча спадщина нашого земляка

«Те, що Осмьоркін був талановитим – навіть зайве казати. Проте є сенс поговорити, у чому саме полягає його талант і унікальність», – це слова Наталії Яковенко, педагога та мистецтвознавця з Кіровоградщини.

Жінка переконана, що талант і творчий шлях Осмьоркіна цікавий його схильністю до пошуку індивідуального «почерку» протягом усього життя.

«Це не той художник, який обрав манеру написання замолоду і вже за пять-десять років «продав» все, на що був здатен. Його картини вражали кожного разу, коли він привозив їх на будь-яку виставку», – продовжує жінка.

Не можна сказати, що творчою спадщиною митця є лише написані ним картини. Адже він був не тільки художником, але й актором, педагогом, графістом, ним було створено до тисячі унікальних творів у сфері живопису і графіка. Окремий «розділ» його роботи – створення театральних декорацій, зразки яких донині знаходяться в Зібранні образотворчого мистецтва в Градобанку, що в Києві. Познайомитися з шедеврами, створеними Осмьоркіним, дають змогу відвідувачі Третьяковської галереї та Музею образотворчих мистецтв ім. О.Пушкіна. Багато творів українського періоду зібрано в Київській картинній галереї, решта – в Санкт-Петербурзі. Музеях Литви, Чехії, Білорусі, Азербайджану.

Художньо-меморіальний музей в Кропивницькому

Це саме той дім, в якому минуло дитинство Олександра Олександровича. Художньо-меморіальний музей, який на той час був просто житловою спорудою, спроєктований за авторським проєктом Якова Паученка. Розташований недалеко від центру міста він, і досі є однією з архітектурних прикрас. Сьогодні там проходять літературні читання, лекції та виступи відомих митців і педагогів, збираються творчі юнацькі гуртки. Керівництво музею зробило все, щоб сучасна творчість і мистецька освіта були як можна ближчими до відвідувачів. Тому багато інформації про історію закладу, виставки та заходи, що там проводяться, можна знайти на сайті музею osmerkinmuseum.kr.ua.

Музейні експозиції розміщені в тих кімнатах, де насправді колись проживав Осмьоркін. У першій експозиційній залі знаходимо речі особистого користування Олександра Олександровича та Якова Петровича. В будинку відтворена атмосфера початку 1900-х років – часів дитинства художника. Розміщені там і його найяскравіші твори, зокрема ті, що стосуються українського періоду та найкращі картини воєнних років.

У стінах музею часто проходять творчі конкурси, урочисті заходи з нагоди вручення премій та стипендій в різних мистецьких областях. Заклад часто організовує літературні читання та екскурсії, запрошує на відвідини школярів та студентів, аби залучити молодь до культурного життя нашого краю.

Будинок Осмьоркіна – освітній осередок та архітектурна прикраса сучасного Кропивницького

«Для музею маємо чи не найгарніший будинок Кропивницького – пам’ятку містобудування та архітектури. Споруджений у 1899 році за власним проєктом відомого єлисаветградського архітектора Якова Паученка, дядька художника. У 1990 році музею надано статус державного. Він підпорядкований управлінню культури і туризму Міської ради міста Кропивницького. Здійснюємо всі види музейної діяльності: науково-збиральницьку, науково-дослідну, експозиційно-виставочну, науково-просвітницьку, видавницьку та інші», – із захватом розказує директорка музею Віта Чернова команді «Із перших уст».

Окремий проєкт меморіального музею – «Музична вітальня». Одну із експозиційних залів відвели для того, аби там проводили зібрання молоді обдаровані музиканти Кропивницького. Там же відбуваються камерні концерти і бесіди з видатними людьми регіону. Як повідомляє пані віта. За останні 25 років гостями закладу були такі народні артисти України, як співаки Дмитро Гнатюк та Ніна Матвієнко, скрипаль Олесь Самчук, піаністка Анна Сегеда та інші.

Повага до видатного художника та талановитого педагога живе в серцях кропивничан, які сьогодні докладають зусилля для того, щоб музей процвітав, а з творами автора мали змогу познайомитися люди не тільки з Кропивницького, а й зі всієї України.

More from author

Історія Кіровоградської обласної лікарні та кращі керівники медзакладу

Навряд чи знайдеться така людина з міста Кропивницького чи Кіровоградської області, яка б свого часу не потрапила до обласної лікарні. В цьому закладі зосередилась...

Історія заводу Ельворті: від заснування до наших днів

Історія заводу Ельворті останні майже 150 років нерозривно пов'язана з історією Кропивницького. Півтора століття з 268 років існування міста завод активно вплітав свою діяльність...

Видатні педагоги Кропивницького: Василь Сухомлинський

Кіровоградщина справжня перлина центру України. Ще з початку існування міста та області тут зародилось педагогічне мистецтво. Є багато видатних уродженців, які залишили великий здобуток...
.,.,.,.